Прочитав у Сенцова, що повертати героїв треба, але не всупереч цінностям, які вони відстоювали. Не буду згадувати внаслідок чого повернувся Сенцов. Мені просто чесно сподобалась його думка. І тому, мабуть, найдискусійнішим питанням сьогодні, в день повернення заручників, є: а що для нас, українців, є більшою цінністю - людяність чи караність?
Я не прихильник того, що шляхом покарання можна розв’язати проблеми. Не лише світоглядну, навіть кримінальну проблему. Покарання - це видимість вирішення, а не вирішення. Але я поважаю людей, які думають інакше, бо це точка зору іншої системи цінностей, предмет дискусій, а не звинувачень.
Хай там як, обидві цінності - людяність та караність - лежать у сфері емоційного інтелекту, тому вони близькі українцям. Обидві важливі, бо дають відчуття закінченості хоч якогось процесу - саме відчуття, а не реальне закінчення. Це важливо для свідомості - мати хоч якесь символічне підґрунтя, щоб на нього спертись.
Вектор ненависті штучно каналізується виключно на «солдатах», а не на тих, хто розв’язав війну чи замислив насилля
Так ось, минулі п’ять років показали, що завершеності в предметі судового переслідування винних в розстрілі Майдану не буде. Ба більше, сама караність за злочини та вбивства зосереджена виключно на виконавцях – колишніх правоохоронцях, рядових «беркутівцях». А не на замовниках розстрілів. Не на тих, проти кого протестував народ.
Революція повстала не проти «Беркуту» чи ВВшників. Вони лише закумулювали на собі гнів. Так само як зараз Росія намагається зосередити гнів українців на жителях ОРДЛО чи «ополченцях», щоб вигородити себе. Це як кривавий Донбас, який штучно затьмарив проблему окупації Криму.
Звісно, все це не означає, що виконавці не винні. Це лише означає, що вектор ненависті штучно каналізується виключно на «солдатах», а не на тих, хто розв’язав війну чи замислив насилля.
І наостанок. Якщо стоятиме вибір між убити ворога чи врятувати друга, я оберу друге.
Але це лише роздуми щодо обміну як такого.
В контексті подальшого розвитку подій, обмін не повинен сприйматись як легітимізація подальшої здачі суверенітету. Він - не виправдання односторонніх поступок України і не засіб для надання суб'єктності ОРДЛО.
Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму
